Волошенюк Максим 8-Б клас
Маріупольська ЗОШ № 24
ДОЛЯ ОСТАРБАЙТЕРІВ У НІМЕЧЧИНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2015
рік - рік 70-річчя закінчення Другої світової війни, але ще й досі в її історії
дуже багато ”білих плям”. Одне з них - це доля остарбайтерів у Німеччині. Довгі
роки ця тема якщо і не замовчувалася повністю, то говорили про це нібито
неохоче. Навіть оцінка кількості людей, які були відправлені з окупованних
територій на примусові роботи до Німеччини, розходяться. Частіше за все згадується
про біля п'яти мільйонів, з яких 2,5 мільйона українців, 1,5 мільйона поляків, 400тисяч
білорусів. Тільки з Донецької області було вивезено біля 250 тисяч чоловік.
Більшість - це молоді люди, навіть підлітки та діти.
Як
складалася доля ціх людей? По-різному. Для більшості життя в Німеччині - це
табір, важка праця на заводі, в шахті або в сільскому господарстві та жорстокі
покарання забудь-яку провину. Декому щастило більше і вони потрапляли до німецьких
сімей, де займалися домашнім господарством. Тут все залежало від господаря і
його відношення до таких робітників: хтось міг і побити, а хтось ставився
більш-менш по-людськи. Але навіть в такому разі остарбайтери чітко розуміли, що
для німців вони все одно люди другого гатунку.
Моє
невелике дослідження цієї теми, звичайно, не може показати всю картину життя
остарбайтерів, воно - лише маленька ілюстрація, яка базується на декількох
фотографіях, зроблених у Німеччині в роки війни. Вони належали мешканці
Маріуполя Марії Федорівні Міскі-Оглу, яка у 1942 році разом з двоюрідною
сестрою та іншими дівчатами була примусово вивезена на работу до Німеччини і
знаходилася там до 1945 року. Повернувшись до дому вона мало що
розказувала рідним, єдине що відомо - потрапила Марія до німецької сім'ї, працювала
по господарству. У Німеччині підтримувала дружні стосунки з такими же
дівчатами-остарбайтерами, деякі з яких також були з Маріуполя. Ось вони і
зображені на цих фото з простими та трохи наївними підписами „На пам'ять…” І нічим
би вони не відризнялися від інших у сімйному альбомі, якщо б не назви німецьких
міст та дати: 1943, 1944 рр. на звороті.
Що
можуть розказати ці фото? На них ми бачимо усміхнених, не погано одягнених
дівчат і навіть бере сумнів, чи це саме ті остарбайтери, про яких ми читали у
підручниках історії. Але щоб мати більш-менш повну картину треба дивитися не
тільки на обличчя, а й на зворот цих фотографій, де в декількох словах вся туга
за рідними, за домом, за Батьківщиною. Ось що пише Марія Федорівна своії матері
на одній із фотографій: «Матуся, хоча на фото я весела, та на серці стопудовий
камінь. Тільки лише тоді моє серце звільниться, коли вас побачу». А
ось що пише Марії її двюрідна сестра Катерина: «Не забудь, Мусичка, сестричко,
життя наше табірне, яке нам остогидло» .
Звичайно, не треба забувати, що табори, де жили остарбайтери, це не
табори смерті, як Освенцим чи Бухенвальд. На фото згадується назва табору, де
жили ці дівчата - Біквальт у Франкфурті, але нічого про цей табір поки що
дізнатися не вдалося. Багатьом остарбайтерам у таких таборах дозволялося мати
вихідний і вони могли, наприклад, зайти до фотомайстерні і зробити фотографію,
що б відправити рідним. А в кінці війни, коли потік рабської робочої сили зі сходу
Європи припинився, німці почали більше цінувати робочі руки остарбайтерів і
робили деякі послаблення режиму, навіть замінили принизливі нашивки «ОСТ» на
одязі на інші. Але це все одно був табір.
Та, не
дивлячись на все, цим молодим дівчатам хотілося бути гарними, що би хоча б на
фотографіях їх життя виглядало нормальним. Тим не менше, кидається в очі, що на
деяких фото різні дівчата одягнені в одну і ту ж сукню, та мають одні і ті ж
самі прикраси (додаток 5). Скоріш за все це дісталося від якоїсь німецької
господині і подруги одягали їх по черзі, щоб сфотографуватись. Марія Федорівна
на одній з них так і пише: «Сфотографувалась у Франкфурті в улюбленій сукні
подруги Люби.» (додаток 6). У повсякденному житті вони одягалися, звичайно,
по-іншому.
Не можна
обійти увагою ще один запис на фотокартці, де подруга Марії пише: «На довгу та
добру пам'ять любій подрузі Марічі, з якою я подружилася у Великій Німеччині.
Марічі, але знай те, що і я звідти, звідки і ти. пам'ятай Маріуполь…» (додаток
7). Важко сказати, наскільки щирими були слова про велич Німеччини, але те, що
деякі з остарбайтерів, яким пощастило влаштуватися там краще за інших,
порівнювали життя в Німеччині та колишнє життя в СРСР і ці порівняння були не
завжди на користь СРСР. Чи маємо ми право засуджувати таких людей, пам'ятаючи
про те, якими були 30-ті роки в Радянському Союзі? Я не знаю. Важко уявити
життя простих людей, які були затиснуті між двома тоталітарними імперіями. Але
заради справедливості треба сказати, що серед десятків фотографій Марії Федорівни
тих років про «велич» Німеччини згадується тільки один раз. Більшість з
остарбайтерів щиро ненавиділи своє становище, необхідність працювати на ворога
і мріяли про перемогу і повернення додому. А що їх чекало по поверненні-це вже
інша історія.
Повернулася до Маріуполя і Марія Федорівна,
працювала бухгалтером. І хоча мало згадувала про роки, які провела у Німеччині,
залишила пам'ять про своїх далеких подруг по нещастю, зберегла їх обличчя на
цих фотографіях, завдяки чому і ми можемо трішки більше дізнатись про цю
сторінку нашої історії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА
ЛІТЕРАТУРИ
Приватний фото-архів
Немає коментарів:
Дописати коментар