Мальцева Г. Слов'янська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6

Мальцева Ганна Михайлівна

учениця 10 класу

Слов’янської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 6

Війна у долях випускників та вчителів школи № 6

м. Слов’янська Донецької області

Тези

У травні 2015 р. світове суспільство буде відмічати 70-річчя перемоги ідеалів людяності та добра над нацистським режимом з його ідеологією расового верховенства, практикою «таборів знищення», масових розстрілів. Велику роль у розгромі гітлерівської Німеччини зіграв народ України. Тому метою нашої роботи було визначено зібрати та проаналізувати інформацію про долю членів родин учнів та вчителів школи № 6 у роки Другої світової війни; виявити внесок, який зробили наші прадіди у цю перемогу.

Матеріал, представлений на конференцію, є часткою великої роботи, яка була проведена вихованцями гуртка «Пам'ять», що діє при музеї школи № 6, упродовж 2014-2015 н.р.

У м. Слов’янську є відомою педагогічна династія Лежненко, представниця якої Лежненко Тетяна Григорівна тривалий час працювала завучем та викладає математику в школі, де навчається автор дослідження.

Зі спогадів Т.Г. Лежненко, що зберігаються у шкільному музеї, фронтових листів до її матері з сімейного архіву, було встановлено:

1.                Під час нападу нацистської Німеччини та її союзників на СРСР у родині батька Т.Г.Лежненко, яка мешкала у с. Ковальовка Миколаївської області, було п’ять братів: Олексій Макарович, 1913 р. народження; Микола Макарович, 1919 р. народження; Іван Макарович, 1915 р. народження, Михайло Макарович, 1922 р. народження; Григорій Макарович, 1928 р. народження. Четверо старших братів були учасниками бойових дій. Але з фронту повернулися лише три. Один, Михайло Макарович, назавжди залишився на берегах Південного Бугу, під час бою за звільнення рідного села [1].

Зі спогадів Лежненка Григорія Макаровича, що зберігаються в шкільному музеї, стає зрозумілим, наскільки жахливими для мирних мешканців були наслідки військових дій: «Вот здесь, на противоположном берегу Южного Буга, рядом с артиллерийским орудием, стоял мой брат и просил: «Только не попадите в отчий дом, ведь там мои тато, мама, младшие сестра и брат». Миша молил бога, чтобы снаряды пролетели мимо и не принесли горя ни родным, ни близким, ни друзьям, которые жили на оккупированной территории, в родном селе Ковалевка. Не знал Михаил Макарович, что за несколько дней до этих событий оккупанты угнали из села всех его жителей» [2]. Отже, мешканці села Ковальовка постраждали через практику «випаленої землі», яку здійснювали нацистські війська, залишаючи в 1943-1944 рр. Україну. Але гарматні постріли, бомбардування, здійснені радянськими військами, також могли привести до загибелі мирних мешканців.

2.                У мами Тетяни Григорівни – Котлик Марії Іванівни – також було чотири брати. Котлик Іван Григорович доставляв до блокадного Ленінграду «дорогою життя» через Ладогу їжу для мешканців міста, врятувавши цим не одну тисячу життів. Закінчив війну у Берліні, розписавшись на Рейхстазі.

Володимира Івановича фашисти вивезли на роботу до Німеччини. «Брат втік і пішки дійшов до кордонів Польщі, а там на велосипеді доїхав до самого дому Весь цей складний шлях йому допомагали поляки, які не дали загинути від голоду» [3].

Дядько Т.Г. Лежненко з материнської лінії Микола Іванович Котлик також воював у складі радянських військ, був механіком-артилеристам.

У сімейному архіві зберігаються листи, написані після загибелі Миколи Івановича Котлика у грудні 1943 р. його фронтовим товаришем Григорієм Стовп матері та сестрі: «Спешу вам сообщить о том, что в вашей семье случилось большое несчастье… Николай Иванович погиб смертью храбрых в борьбе с немецкими оккупантами. Прежде был тяжело ранен и не выдержал этого ранения, умер» [4].

З листів можна дізнатися, що М.І. Котлик, який мешкав до війни у м. Слов’янську, дуже турбувався про своїх рідних, котрі опинилися в окупації. Навіть перед смертю він не знав про їх долю, про те, що, рятуючись від голоду, вони залишили Донеччину та переселилися до Полтави: «Он мне рассказывал часто о своем доме и о тебе, Марусенька! Он мне говорил, что ты у него любимая сестра и хотел очень увидеть Вас. В период, когда вы были оккупированы немцами, он очень беспокоился о вас, он мне говорил: «а что они сделали с моей сестрой, те немцы». Он очень часто беспокоился об этом, но жаль, что не пришлось ему, даже продиктовать письмо Вам» [5].

Можна зробити висновок, що родину на фронті солдатам заміняли однополчани. Постійна загроза смерті, відірваність від сім’ї підвищувала цінність фронтової дружби: «Я с Колей познакомился в 1941 году, в декабре месяце. Он у меня работал артиллерийским техником. Мы с ним дружили. Два года мы с ним жили, как брат с братом. Все горе и радость делили вместе. Спали на одной койке. Жили, как родные братья. И впоследствии он называл меня старшим братом, а я его – меньшим» [6].

Особливо вражаючими були рядки фронтових листів про обставини смерті М.І. Котлика:  «Николай Иванович погиб в 1943 году 16 декабря в селе Старая Буда Чауского района Могилевской области БССР… Он был тяжело ранен в правую ногу и пока его довезли, он изошел кровью. После ранения он жил 4 часа… Он умер у меня на глазах». Навіть, якщо участь у війні носить справедливий характер, вона знецінює людське життя [7].

Аналіз епістолярної спадщини учасників Другої світової війни приводить до висновку, що представники народу України, майже кожна людина, кожна родина – зробили значний внесок у розгром нацистської Німеччини. За перемогу над вермахтом вони сплатили високу ціну, і ми, їх нащадки, маємо шанувати пам'ять про них.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                Лежненко Тетяна Григорівна, 1957 р. народження, м. Слов’янськ, запис зроблено 11 лютого 2015 р.. тривалість бесіди – 2 години.

2.                Григорій Макарович Лежненко, 1928 р. народження, м. Слов’янськ, запис зроблено у травні 2010 р., тривалість бесіди – 2 години.

3.                Лежненко Марія Іванівна, 1926 р. народження, м. Слов’янськ, запис зроблено Лежненко Т.Г. у вересні 1985 р., тривалість бесіди 1,5 години.

4.      Лист від Стовпа Григорія до Марії Іванівни Котлик.

5.      Лист від Стовпа Григорія Марії Іванівни Лежненко від 13 березня 1944 року.

6.      Лист від Стовпа Григорія Марії Іванівни Лежненко від 12 квітня 1944 року.

7.      Лист від Стовпа Григорія Марії Іванівни Лежненко від січня 1944 року.