Черняк М. НВК Красноармійської міської ради

Черняк Марія,

Красноармійський НВК

ЛИСТИ З ФРОНТУ

До рук автора цього повідомлення потрапило декілька пожовклих паперів – листи з фронту та відповіді на запити про загиблого під час війни солдата. Один з листів написаний саме тим солдатом, Щепанським Миколою Миколайовичем. Читати його зі спокоєм неможливо. Отже наводжу його тут з невеличкими скороченнями.

«Здрастуйте мої рідні й знайомі!За браком часу доводт=ситься писати ввечері при світлі коптилки. З минулий час я багато чого пізнав і багато чому навчився. Спав під дощем, під палючим сонцем, спав напівлежачі, сидячи й завжди одягнутим. Пройшов багатокілометровий марш, йшли всю ніч, спали на ходу. Таке життя багато чому навчить. Коли ми виходили з-під Костянтинівки Мінька сказав: Були ми за миминою спиною, немов з горою!»

Знаходжуся я в гвардійському батальйоні, тому я не червоноармієць, а гвардієць. Гвардії рядовий Микола ЩепанськийЧи довго ми будемов Краматоровці, мамо, не знаю. Говорять, що будуть переганяти нас у наступне місце в наступну неділю, так що поспіши. А взагалі, дивися сама. З харчів принеси мені хліба, не обов’язково пшеничного, можна з ячміню. Мені дуже сподобався й кукурудзяник, хоч він і не розсипається, зате смачний, бо солодкий, з буряком. А ще принеси котелок й баклажку, але не склянну. Принеси насіння смаженого, конвертів та паперу. Оце й усе. Вітання Вірі, Люсьці, Зої, Матушевським, усім Буйленковим, кожному окремо.

Мамо, господарка просила купити їй мила, вона його в тебе викупить. В Костянтинівці воно дуже дороге.

Твій син Микола.

26 вересня 1943 року»

         У тому ж році Микола Щепанський пропав без вісти. Про це свідчить лист його командира до матері солдата і численні запити матері, Щепанської

Лідії Андріївни, про долю сина. Наведемо один з листів командира до неї:

«1944 рік, 10 жовтня. Польова пошта 18854/А. Погребняк М.В.

Здрастуйте Лідіє Андріївно!

Над Вашим листом я добре призадумався. Ви так стверджуєте, що в нашій країні не повинні пропадати безслідно люди. Я згоден з Вами. Ви пишете, що його товариш розповідає, що ваш син був поранений і той особисто його перев’язував, але залишив лежати на полі бою, інший говорить, що відніс його в медсанбат. Я Лідіє Андріївно не вірю цим розповідям, з практики своєї. МСБ, медсанбатів так близько до передової не могло бути. І чому вони не повідомляють номер санбату і під яким номером його прийняли. Я особисто декілька раз перевіряв записи в наближених, але не знайшов й натяку на прийняття Вашого сина на лікування.

 Це його бойові товариши просто заспокоювали Вас.

…Частину свого фронтового життя я провів у канцелярії, але це мені дорого обійшлося. Я був сім разів поранений і двічі контужений. І ось, що я так довго не хотів писати Вам, а тепер скажу: той, хто має елементарну уяву про Вітчизняну й сучасну техніку, ніколи не буде дивуватися, що люди зникають безслідно. У боях під Слов’янкою й Василівкою, також був учасником і пораненим… Лідіє Василівно,  там, де перетворюють день на ніч, де мізки від розривів снарядів і тріскотні автоматів по 5-10 годи підряд і цілодобово готова у будь-яку мить розколотися, дуже важко шукати рештки людей, тому що в більшості випадків від неї залишаються лише шматки одягу, по яким жоден спеціаліст не зможе визначити, кому вони належали, Івану чи Петру. 

І все ж надії втрачати не треба. Якщо його бойові товариші пришлють номер шпиталю чи якісь деталі й повідомте їх мені. А я ще й ще раз усе пере провірю. На все добре, Погребняк».

А Лідія Андріївна до самої своєї смерті продовжувала пошук свого сина. Про це свідчить стос довідок. З Головного воєнного санітарного управління, з Центрального бюро по персональному обліку втрат особового складу Діючої Армії, з Народного комісаріату оборони СРСР. За 1944, 1945, 1946 й усі наступні повоєнні роки. Мати померла з мрією знайти сина, якого так і не дочекалася з війни.

Джерела й література

Лист ГВСУ Червоної Армії  до Л.А.Щепанської від 22.08.1944 р.

Лист Народного комісаріату Оборони до Л.А.Щепанської від 1.9.1944 р.

Лист Народного комісаріату Оборони до Л.А.Щепанської від 20.01.1944 р.

Лист ГВСУ Червоної Армії  до Л.А.Щепанської від 25.02.1946 р.

Гайворонський П.Є. Надія помирає останньою // Донеччина. – 1997. – 8 травня.